К. Марукас Чому плакала пташка?

К. Марукас

Чому плакала пташка?

Хлопчик і дівчинка збирали суниці. Між соснами пробивалось сонце, щебетали пташки, стукав дятел.

Весело перестрибуючи з гілки на гілку, гралася білочка. Чим далі діти заходили в ліс, тим більше знаходили суниць. Їхні кошики швидко наповнились. Раптом хлопчик помітив білочку і побіг подивитись на неї. Тільки розсунув кущі малини, як звідти випорхнула пташка. Він зойкнув – у гнізді лежали чотири маленьких сіреньких грудочки з великими очима.

- Пташенятка! – радісно вигукнула дівчинка за спиною у хлопчика.

- Давай візьмемо їх додому і будемо доглядати. Неподалік на гілку сіла сіра, з жовтою грудкою пташка, у дзьобі вона тримала черв′яка.

- Маленькі ще, - невпевнено сказав хлопчик. – ледве вкриті пір′ям. - Дай я їх поглажу. Дівчинка простягла руку. Чотири сіреньких грудочки заворушились і, розкривши жовті дзьобики, запищали.

- Бідненькі! Голодні!

Ми дамо їм булки і крупи… Пташка сіла ближче. Коли б вона вміла говорити, вона б сказала: «Діти, не чіпайте пташенят, моїх дітей. Вони ситі.

Я сама турбуюсь про них, годую їх м′якими смачними черв′яками. Хліб і крупи для них не годяться…» - Бідненькі, мабуть, їм холодно вночі, - дівчинка взяла з гнізда одне із пташенят, поцілувала в жовтий дзьобик, поклала в кошик. - Я зігріваю їх вночі своїми крилами! – зацвірінькала пташка. Дівчинка взяла друге.

- Я покладу його в ліжечко ляльки і тепло вкрию. - Ви нічого не знаєте! У кімнаті вони задихнуться. - Ми їх погойдаємо, - раділи дівчинка і хлопчик.

- Хто їх може погойдати краще, ніж вітер? – заплакала пташка. Гніздо залишилось порожнім. Перестали щебетати птахи, замовк дятел.

Опустила пухнастий хвіст білочка – від горя мало не розірвалося її серце. « Які нерозумні діти, - на вершині дерева погойдав головою крук. – Пташенята можуть загинути!» Пташка з жовтою грудкою довго летіла за дітьми. Залітаючи наперед, сідала на стежку. - Піні-піні-і, - гірко посвистувала вона, тріпочучи крильцями, ніби про щось просила. - Подивись на цю пташку, Всю дорогу вона супроводжує нас.

- Я давно її помітила, відповіла дівчинка. – Що вона від нас хоче? - Прислухайся! Як жалібно пищить! Може плаче? Дівчинка поклала в рот суницю, знизала плечима: - Чого цій пташці плакати? А вам як здається, діти?