Дистанційне навчання

Програма дистанційного навчання на період карантину 12.03-20.03.2020 року

ЛІТЕРАТУРНЕ ЧИТАННЯ

3 клас

КОНТРОЛЬНА РОБОТА № 6

Читання мовчки

1.  Прочитай уважно текст.

ЛЬОНОК 

Росла в саду дуже красива яблунька. Весною вона вкривалась рожевим цвітом, а влітку на її гілках нали­валися червонобокі яблука.

Але цієї весни яблунька ні листя, ні квітів не випус­тила. Стояла якась сумна, невесела, аж похилилася, бідолашна.

- Ось я її поправлю, -  сказала Катруся. - Нехай вона не хилиться, а стоїть рівненько-рівненько.

Дівчинка підійшла до яблуньки і почала вирівнюва­ти. Але деревце замість того, щоб стояти прямо, зовсім вилізло із землі. Катруся від несподіванки аж скрикнула. Тато і мама теж злякались, бо такого в них ще не трапля­лося. Оглянули вони деревце і побачили, що всі корені в нього погризені, сліди на них, як ото від мишачих зубів.

Але, як потім з’ясували, шкоди наробили не миші, а водяний щур, звірина така, схожа на пацюка. Тоді вони втрьох почали шукати нору того щура. Де тільки її не шукали, та так і не знайшли. Пожурилися за яблунькою, але що вдієш, жалем біді не зарадиш - це ж ясно. Довелося миритися з утратою.

Невдовзі після того Катруся з татом ішли садком і раптом побачили, як маленький кошлатий звірок шмигнув біля сарайчика і за одну мить зник під колод­ками, що лежали вздовж стіни.

-       Це ж, мабуть, отой щур сховався, - зашепотіла збуджено Катруся. - Татусю, давай спіймаємо його!

Він узяв під кущем винограду палицю і навшпиньки підійшов до колодок. Заглянув туди і бачить: сидить звірок, голову сховав, а спину свою кошлату назовні виставив.

«Ну, не будемо ловити ґав», - подумав тато, підняв догори палицю.

Замахнувся, а рука чомусь не опускається, ніби щось її стримує і підказує: не поспішай, краще роздивися, що воно таке!

Колодок під стіною було три. Скинув тато верхню - звірок поворухнувся, але не втік, тільки щільніше при­пав до землі. Тоді Катрусин тато почав відсувати другу колодку. І лиш відсунув трохи — звірок повернув голо­ву і так глянув на нього, що тато аж одхилився - такий несподіваний був той погляд. Очі у звірка, виявилось, зовсім голубі, великі і чисті-чисті.

Катруся теж побачила його очі, скам’яніла на мить, потім як закричить:

-       Та це ж кошеня!

І вона не помилилася. То справді було кошеня. Во­лохате, гарне - сибірської породи. Дощ, який ішов перед тим, намочив його, розкошлав, ото ж воно й зда­лося їм водяним щуром.

Зрозуміло, що кошеня вони забрали собі й назвали його Льонком - за чисті голубі очі.

                                                     Іван Сенченко (310 слів)